31 рік минув від 15 лютого 1989р. Цей день радості і смутку: наші війська поверталися із фронтових доріг Афганістану.
Саме цій даті була присвячена лінійка "Мій вічний біль-Афганістан", яку підготували учні 9-го класу.
Лейтмотивом заходу стала думка: війна-це безумство, це невиправдана жорстокість, це найстрашніше і найбезглуздіше, що тільки є у світі. Дорогою ціною розплачувалися за все наші юнаки-Життям. Солдати гинули. І кожна смерть була страшною, бо безжально уривала життя у 18, коли небо таке високе, коли промені такі сонячні, коли почуття такі ніжні й життя тільки починається.
Линуть прості б, здавалося, слова з вуст ведучих Нечета О. та Савченко Д., а як вони чіпляють за живе, бо війна-це не дитячі забави, а смерть і біль втрати. Усі школярі стояли і, затамувавши подих, слухали виступ вчителя історії Данилюк Л.А. Захід супроводжували вірші про Афганську війну, які декламували учні: Скрипнік А., Бандурка О., Стефашина Д., Зленська Є., Заволока Я., Тимчук В.
Діти із захопленням прослухали поезію Міщірякова Є., переглянули документальні відео фрагменти про Афганську війну, вшанували пам'ять тих, хто поліг в Афганських ущелинах, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання. У виконанні Бандурки О., Нечета О., Міщірякова Є., Новікова М., пролунала пісня "Пришел приказ".
Наше покоління війну в Афганістані бачили тільки по телевізору, вони не знали тих юнаків, які віддали своє життя за мир, але це звучить так, ніби вони були свідками того часу.
Нехай мир панує над нами.
І смутку не зазнає душа.
Біль і скорбота Афгану
Слід у наших серцях залиша.
Люди! А ви ж схаменіться.
Не робіть помилок в майбутті!
На нас, на дітей подивіться;
Ми хочемо миру в цьому житті